Мантра нашого світу.

Ми — нещасне покоління.

Доступ до інформації — це скринька Пандори, яка в руках одної і тої ж людини може як змушувати творити її неймовірне і відкривати нове, так і пригнічувати і повільно “вбивати” день за днем.

Наші батьки жили хоч й у дуже сегментованому (дуже багаті і дуже бідні, ті, що всюди подорожували і ті, хто нікуди не виїжджав), але у кращому світі, де кожен жив своє маленьке життя у рамках свого маленького містечка і дехто навіть умудрився за все життя не виїхати ні разу за його межі. І був абсолютно щасливим! Дивно? Нам — так, адже ми знаємо, як може бути.

Ми — нещасні люди. У нас є доступ до всієї світової інформації — величезне джерело для порівнянь, натхнення і також фрустрацій. Ми бачимо як живе сусід Григорій, який у “треніках” смалить цигарки із швидкістю паровоза, але на травневих їздить на Маямі, а ти не мав відпустки вже рік і нарешті поїдеш в Одесу на тиждень? Хто успішніший? Треніки Гріши і поїздка на Маямі не вв’язуються в одну картину, але ж ти не бачиш, як гріша ночами програмує і закриває дедлайни по проектах.

Маша — топ-менеджер великої української компанії, а Паша — скоро в топах міжнародної і тусується в Сан-Франциско (місті твоєї мрії, до речі)? Їй 25 і у неї є вже двоє прекрасних пупсів? У нього є свій успішний бізнес а ти завжди хотів такий, але працюєш найманим працівником? А ще євзагалі окрема категорія людей, яка просто вибиває тебе з колії коли заходиш у ФБ — вічні подорожувальники, яким вдається зашибати бабло під час подорожей на ліси Амазонки. А ти їдеш у Одесу, на тиждень? Камон.

У наших батьків все було просто: робота, просування по драбині, машина, квартира, сервіз (бажано два) — скло “богеміа”?, телевізор (так само) ну і відповідно діти, відпустка у Криму і життя вдалось. Успіх був простим. Було достатньо в основному жити “на рівні” суспільства. Звичайно я ж не говорю про мейверіків, які будували бізнеси, або захоплювали їх. Але факт є фактом — наші батьки менше переживали за своє життя порівнюючи з іншими.

Сьогодні ми ж з усіх-усюд чуємо різні трактування успіху: для когось це робота у великій трійці, для когось — свій стартап чи бізнес, для когось — продавати картини, але загалом, якщо ти не бігаєш марафони (навіть якщо тобі взагалі то не подобається) і не робиш фоточки в Інстаграм, якщо ти подорожуєш раз на рік і то в Туреччину, якщо ти не топ, або топ, але не топ-топ або ти не працюєш у ІТ, або ще щось — то ти не успішний. Тобто ніхто тобі цього не каже, але суспільство навколо кагби натякає — бігати, бистрєє, више, сільнєй, в айті! Тобто створює інформаційний шум. Ну а успішні фото-пруфи друзів ще більше підзадорюють тебе.

Фейсбук та Інстаграм стали джерелами депресій не одної людини. І це кажуть не лише британські вчені. Чому? Бо ми можемо зробити “бенчмарк з іншими” з Васею, Петею, і Олею, які живуть неймовірне цікаве життя — і з тобою — офісним планктоном, який сьогодні має здати черговий звіт.

Але ж мало хто задумується (якщо ви такі, то браво), що соц мережі та інтернет — то є такий собі ярмарок пишання — фотка — з крутого місця, селфі — з новою машиною і т.д. Тобто ви зазвичай бачите верхівку айсберга. Мало хто показує безсонні ночі роботи перед відпусткою і список планування витрат щоб зібрати гроші на відпустку, або ж кола “панди” під очима і розмір виплат до закінчення кредиту у банку за автівку. Зате в цей момент закрадеться думка — “я роблю щось не то, мені теж треба машина/квартира/подорож” (потрібне підкреслити).

Шалений доступ до інформації створює настільки великий інформаційний шум, що ми у ньому розчиняємось і втрачаємо себе. От у мене питання — які ваші найзаповітніші бажання та цілі? А чому? І так спитайте себе “чому” п’ять разів. Якщо врешті-решт десь вкінці у цьому ланцюжку відповідей буде “тому що у Васі/Пєті/Маші це є” — це не ваша мрія. Ми сьогодні розівчились мріяти самостійно — легше взяти модель поведінки чи життя з Фейсбуку. Досягти і стати “успішним/успішною”. Але чи це є ви? Колись, коли буду старенькою бабцею — чи хочеться мені розуміти що я прожила чуже життя? Ні.

Мене раніше постійно роздирав сумнів і незадоволеність — інші розумніші, молодші і вже скільки встигли, успішніші. В один момент я зрозуміла — інші мають інші:

  • стартові умови (мама/тато/бабця/родичі в Америці/сім’я з Палестини тощо)

Тому НЕ ВАРТО ПОРІВНЮВАТИ СЕБЕ ІЗ КИМОСЬ ІНШИМ!!!

Ми різні, успіх у кожного різний. Як на мене, загалом, успіх — це, окрім того, що buzzword, це:

  • розуміння власних, не нав’язаних бажань

У вас кредит на квартиру і ви не ходите на тусовки з друзями? Ви щороку їздите у одне й те само місце? Ви планктоните поки інші подорожують? Цьому може бути багато пояснень, але тут ще є таке поняття як “вибір” — ми можемо вибирати мрії, бажання, а також те, якою мірою і як “надривати дупу”, щоби їх досягнути.

Соціальні мережі, насправді чудова річ — вони відкривають світ і дають бенчмарки (а, відповідно, і “копняк під дупу”)— не виходячи з дому можна “приміряти” різні посади, ідеї і цілі. Але ніколи не порівнювати. А порівнювати себе сьогоднішнього із собою колишнім.

Найважливіше як на мене — розуміти себе. І не боятись свої цілей. Навіть “великі цілі досяжні”, правда ж?

Що б ти зробив/ла якби не бовся/лась?

пс: буквально вчора дізналась неймовірну новину — моя подруга з чоловіком переїжджають у Австралію. Вони дуже довго цього хотіли і зробили нереально багато речей, їм прийшла відмова і вони втратили надію в один момент, але потім їй прийшов офер. Успіх? Для неї-однозначно. З цього кейсу є два великих висновки — варто знати чого ти реально хочеш (для них це була Австралія), і невпинно працювати над цим (щоб розширити поле можливостей). Всім піс!

Passionate about IT and startups. Books lover. Made in Ukraine.

Passionate about IT and startups. Books lover. Made in Ukraine.